Загальне
Горячева Т. М., Товстуха О. М.
ДЗ ,,Луганський національний університет імені Тараса Шевченка"
ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ДИСТАНЦІЙНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ В УМОВАХ СІЛЬСЬКОЇ МІСЦЕВОСТІ
ХХІ століття для кожної людини відкриває безліч можливостей і переваг, інтернет став невід’ємною частиною життя кожного сучасного українця. Новітні інформаційні технології та інноваційні методики відіграють важливу роль у підготовці сучасного фахівця, який є конкурентоспроможним та бажаним не тільки для українського ринку праці, а буде мати значний попит і за кордоном. Це і зумовило вибір теми нашого наукового пошуку: ,,Проблеми використання дистанційної форми навчання в умовах сільської місцевості”.
Мета роботи: розкрити інформаційно-технічні, соціально-економічні та психолого-педагогічні проблеми використання платформи Moodle в умовах сільської місцевості та окресли шляхи їх вирішення.
Останнім часом проблеми дистанційного навчання приділяється велика увага в історико-педагогічній літературі. Дистанційна система навчання знаходиться у центрі уваги наукових кіл, і сучасні тенденції свідчать про подальшу активізацію досліджень у цій сфері. Зокрема, теоретичними, методологічними та методичними проблемами дистанційного навчання займались такі науковці, як В. Кухаренко, С. Вітвицька, В. Ясулайтіс, Е. Полат, А. Петров, О. Тищенко та багато інших [1].
Дистанційні технології навчання можна розглядати як природний етап еволюції традиційної системи освіти від дошки з крейдою до електронної дошки й комп'ютерних навчальних систем, від книжкової бібліотеки до електронної, від звичайної аудиторії до віртуальної аудиторії [8].
Історично дистанційне навчання виникло у 1840 році, коли Ісаак Пітман запропонував навчання через поштовий зв'язок для студентів Англії [2].
Інтенсивний розвиток дистанційної освіти в Європі і Америці розпочався в 70-і роки. У 1969 р. було створено перший дистанційний університет. Одним з перших великих центрів дистанційного навчання, що поширював свої матеріали через мережу інтернет сталаи Хан-Академія. ЇЇ автор Салман Хан почав викладати у вільний доступ в мережі власні відео-уроки, що створював для своєї кузени. Згодом, коли уроки отримали мільйони переглядів у мережі YouTube Хан створив окремий навчальний центр. У 1998 році Центр дистанційноїосвіти ,,Ейдос” заснував А. Хуторськой, який дистанційною освітою займається з 1989 року [3].
Перші кроки до розвитку дистанційної освіти в Україні були зроблені ще наприкінці 90-х років. З 1997 року в Україні регулярно проводяться Всеукраїнські конференції ,,Інтернет-технології в інформаційному просторі держави”. Спільною постановою Президії Національної Академії наук України і Колегії Міністерства освіти України в 1997 році було створено Асоціацію користувачів телекомунікаційною мережею закладів освіти і науки України з координуючим ,,Центром Європейської інтеграції” у місті Києві, який в подальшому отримав офіційну назву Українська науково-освітня телекомунікаційна мережа” [9].
У 1998 році науковці країні організовують та проводять національну конференцію в Одесі, на якій відбулося підписання меморандуму про співробітництво між 27 ВНЗ України. Спільною постановою Президії Національної Академії наук України і Колегії Міністерства освіти України в 1997 році було створено Асоціацію користувачів телекомунікаційною мережею закладів освіти і науки України з координуючим Центром Європейської інтеграції" у місті Києві, який в подальшому отримав офіційну назву Українська науково-освітня телекомунікаційна мережа ,,УРАН" [Там само].
У лютому 1998 р. Верховна Рада приймає Закон України ,,Про національну програму інформатизації”, в якому формулюються задачі з інформатизації освіти та визначаються напрямки їх реалізації. З моменту прийняття цього Закону у системі освіти України відбувається ряд позитивних змін у галузі інформатизації та освоєння Internet. В Україні дистанційна форма освіти регулюється Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні і Положенням про дистанційну освіту МОН України, яке було затверджено Наказом № 40 Міністерства освіти і науки України від 21.01.2004 р [4].
21 жовтня 2010 року у Національному технічному університеті України ,,Київський політехнічний інститут” відбулася нарада-семінар із питань нормативного забезпечення дистанційної форми навчання в Україні. За результатами наради-семінару був спільно напрацьований проект ,,Положення про дистанційне навчання у закладах післядипломної освіти” [9].
Сучасний розвиток дистанційної освіти в Україні здійснюється за умов низького рівня інформатизації українського суспільства, незначної кількості оснащення комп'ютерною технікою шкіл України та відсутності спеціалізованих методик дистанційного навчання. Теоретичні, практичні та соціальні аспекти дистанційної освіти розроблені в нашій країні недостатньо. Кількість наукових організацій та вищих навчальних закладів України, які активно розробляють або використовують відповідні курси дистанційного навчання досить незначна [Там само].
В Україні є декілька прикладів великих навчальних центрів з дистанційною формою навчання, що спеціалізуються на підготовці учнів до ЗНО та університетських курсах. Одним з найбільших є Prometheus — проект масових відкритих онлайн-курсів [3].
Як ми зазначили вище, в Україні дистанційне навчання регулюється Концепцією розвитку дистанційної освіти в Україні, де зазначається, що дистанційна освіта – це якісно новий, прогресивний вид навчання, що виник в останній третині XX ст. завдяки новим технологічним можливостям, які з'явилися внаслідок інформаційної революції, і на підставі ідеї відкритої освіти. В основу цього виду навчання покладено самостійну інтерактивну роботу студента зі спеціально розробленими навчальними матеріалами. Наведене визначення прийнято за основу в Міжнародному інституті менеджменту ,,МІМ”, що є представництвом Британського відкритого університету та зорієнтовано, відповідно, на британську Модель дистанційної освіти з її характерним акцентом на інтерактивність, роль спеціальних матеріалів для самостійної роботи, а також на відкритий і прагматичний характер освіти [10].
У праці В. Овсяннікова, де наводиться ґрунтовний аналіз поняття ,,дистанційна освіта”, зазначено, що в сучасній теорії і практиці поряд з цим поняттям як синонім використовується також поняття ,,дистанційне навчання”. Прикладом цього може бути таке визначення: ,,Дистанційна освіта – це навчання на відстані. Навчання реалізується завдяки поєднанню поштового, радіо-, телевізійного, електронного зв’язків, телефону і газет за обмеженого безпосереднього контакту того, хто навчається, з викладачем або за повної його відсутності”. ,,Дистанційна освіта – комплекс освітніх програм, що призначені полегшити стратегію навчання, не залежну від щоденного контакту з викладачем, а засновану на кращому використанні самостійного навчання студентів [6].
У праці О. Андреєва і В. Солдаткіна дистанційне навчання розглядається як нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання в цьому випадку характеризується тим, що студенти здебільшого віддалені від викладача в просторі і/або у часі. Водночас вони мають можливість у будь-який момент встановлювати і підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації [Там само].
В інших наукових працях ці автори визначають дистанційне навчання вже як ,,цілеспрямований, організований процес інтерактивної взаємодії тих, хто навчає, і студентів між собою і з засобами навчання, інваріантний до їхнього розташування в просторі і часі, що реалізується у специфічній дидактичній системі”. Отже, на відміну від попередніх, у цих визначеннях є вказівка на процесуальний характер зазначеної системи навчання, наявність у ньому інтерактивної взаємодії, що поширюється не тільки на учасників навчального процесу, але й на засоби навчання, інваріантість цієї взаємодії та його реалізація шляхом використання специфічної дидактичної системи [Там само].
Дослідивши особливості історичного розвитку системи дистанційного навчання в Україні та світі, перейдемо до авторського визначення терміна ,,дистанційна форма навчання”. Так, під дистанційною формою навчання ми розуміємо – сучасний, освітній портал масового безперервного самонавчання, загального обміну інформацією, незалежно від фізичних і розумових здібностей людини, її соціального статусу та регіону проживання.
Нині в Україні простежується тенденція до соціальної диференціації у сфері освіти, соціальною поляризацією молоді. У суспільстві відбувається перерозподіл шансів на отримання молоддю повноцінної освіти. Саме сільські діти належать до числа тих соціальних груп, які спочатку мають обмежені можливості, неоднакові стартові умови, неоднаковий доступ до освіти. Модернізація сільської освіти є однією з найважливіших проблем Української держави. Сільська місцевість є тим осередком, який впливає на соціально-економічний розвиток села, підвищення культурного рівня його мешканців, розв’язання демографічних проблем. Практика показує слабку підготовленість сільських дітей, їх не конкурентоздатність порівняно з міськими однолітками. У зв’язку з цим необхідний новий погляд на цю проблему, нові рішення. Щоб уникнути обмеженості доступу сільських дітей до якісної освіти, потрібно зробити освіту рівноцінною з міською, створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості. Отже, застосування дистанційної форми навчання у сільській місцевості є тією гарною можливістю, щоб отримати знання на лекціях кращих викладачів, працювати з різними джерелами інформації, використовуючи можливості всесвітньої мережі [7].
Проблеми використання платформи Moodle в умовах сільської місцевості.
Інформаційно-технічні:
– відсутня необхідна технічна можливість доступу до використання дистанційних платформам навчання;
– несформовані навики працювати за допомогою Skype, форумів, електроної пошти;
– відсутня можливість обладнати технікою комп’ютерні класи сучасною технікою та швидкісним інтернетом;
– не існує чітких технологічних можливостей автентифікації учнів, студентів, які користуються платформою Moodle.
Соціально-економічні:
– відсутня фінансова можливість підключення до мережі Інтернет (а якщо воно і є, то через низьку швидкість працювати в он-лайн режимі дуже складно);
– низька комп’ютерна грамотність батьків;
– відсутність кваліфікованого персоналу в закладах освіти;
– непомірні грошові витрати навчального заклад для підтримки функціонування платформи Moodle (адже потрібно оновлювати матеріальну базу, комп’ютерну техніку, виділяти приміщення, забезпечувати доступ до Internet викладачів та інше).
Психолого-педагогічні:
– низький рівень самоорганізації та мотивації у сучасних дітей для щоденних самостійних занять;
– недостатня готовність викладачів до роботи на платформі Moodle (володіння сучасними психолого-педагогічними та інформаційними технологіями, психологічна готовність до роботи з дітьми в новому навчально-пізнавальному мережевому середовищі);
– наявність певного відсотку людей, для яких єдино можливим способом сприйняття навчального матеріалу є аудиторна форма навчання;
– відсутність очного спілкування викладача та студента;
– неготовність викладачів змінювати сталу методику викладання (педагоги старшого віку володіють власною, відпрацьованою роками, сталою (далеко не поганою) системою навчання, а дистанційне навчання потребує від них перероблення, адаптації або докорінного перегляду напрацьованих підходів).
З метою вирішення окреслених проблем пропонуємо наступні кроки:
– розробка та реалізація програми дистанційної освіти освітніх закладів на основі досліджень освітніх моделей, науково-методичних та дидактичних напрацювань у галузі дистанційної освіти;
– формування необхідної нормативно-правової бази, що забезпечує повну легітимність використання технологій дистанційної освіти, що здійснюється в різних організаційних формах;
– викорінення суперечностей у законодавстві про освіту в Україні, приведення його у відповідність з об’єктивними потребами і тенденціями розвитку дистанційних форм навчання;
– створення варіативних методик з дистанційного навчання людей з різними рівнями здібностей, віком і потребами;
– проведення семінарів із викладачами, заходів щодо підвищення мотивації педагогів до роботи на платформі Moodle);
– залучення закладів освіти до участі в грантових програмах, що дає можливість вирішити фінансові проблеми щодо впровадження професійні системи дистанційної освіти;
– подолання упередженості та скепсису деякої частини викладачів щодо дистанційного навчання;
– формування освітньої мережі, до складу якої будуть входити навчальні заклади, вчителі, учні, викладачі вищих навчальних закладів, батьки учнів та інші;
– створення спеціалізованих центрів дистанційного навчання учнів (навчальні ресурси, технології, підготовка кадрів, навчання учнів);
– проведення інформаційної та роз'яснювальної роботи серед учнів, батьків та вчителів з метою формування позитивного ставлення до дистанційної форми навчання;
– адаптація методик дистанційного навчання в умов їх використання у сільських навчальних закладів.
Таким чином, у нашій роботі представлено історичну ретроспективу використання дистанційних форм навчання в Україні та за її межами; надано авторське визначення поняттю ,,дистанційна платформа навчання”; представлено соціально-географічні особливості невеликих містечок і селищ, на фоні цього – окреслено інформаційно-технічні, соціально-економічні та психолого-педагогічні проблеми використання платформи Moodle; запропоновано шляхи вирішення зазначених проблем.
Список використаних джерел
1. Адамова І. Дистанційне навчання: сучасний погляд на переваги та проблеми / І. Адамова, Т. Головачук // Витоки педагогічної майстерності. Серія : Педагогічні науки. – 2012. – Вип. 10. – С. 3–6.
2. Дистанційна освіта в країнах світу: що, де і як? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chasipodii.net/mp/article/1369/
3. Дистанційне навчання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Дистанційне_навчання
4. Закон України ,,Про національну програму інформатизації”: прийнятий 4 лютого 1998 р. № 74/98-ВР // Офіційний вісник України. – 1998. – № 10. – С. 5-14.
5. Історія становлення ДО в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.osvita.org.ua/distance/ukraine
6. Курлянд З. Н. Теорія і методика професійної освіти : навч. посіб. / З. Н. Курлянд, Т. Ю. Осипова, Р. С. Гурін. – К.: Знання, 2012. – 390 с
7. Лібанова Е., Курило І. Соціально-демографічна політика в Україні у контексті принципів Програми дій Міжнародної конференції з народонаселення і розвитку/ Демографія та соціальна економіка. – 2009. – №2 (12). – С.12–27.
8. Самолюк Н. Актуальність і проблемність дистанційного навчання [Електронний ресурс] / Н.Самолюк, М.Швець // Нова педагогічна думка. – 2013. – No 1.1. – С. 193.
9. Шаран Р. В. Провідні тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні / Р. В. Шаран // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету "Україна". – 2012. – № 5. – С. 220-224.
10. Швирка В. М. Потенціал дистанційного навчання у вищих навчальних закладах сходу України (сучасні реалії) / В. М. Швирка // Вища школа України. – 2015. – № 7-8 (133). – С. 66 - 73.